Як розпізнати гострайтерську книгу?

Іноді в книзі згадується, що до роботи над текстом залучали гострайтера, але читачі все одно цього не помічають, бо не звертають уваги на очевидні підказки. Давайте поговоримо про те, як легко розпізнати книгу, створену у співпраці автора та письменника.

1. На обкладинці зазначені два імені, але перед другим стоїть фраза «разом із» або «за участю» («with»).

Коли у 1922 році вперше вийшла книга Генрі Форда «Моє життя та робота», на суперобкладинці, корінці та титульному листі було зазначено, що її «написав Генрі Форд у співпраці з Семюелем Кроутером» («by Henry Ford in collaboration with Samuel Crowther».

Тепер пишуть коротше: «разом із». На оригінальній обкладинці книги «Я — Малала. Історія незламної боротьби за право на освіту» (2013) зазначено «Малала Юсуфзай разом із Крістіною Лем» (Malala Yousafzai with Christina Lamb).

В українському перекладі книги Юсуфзай, який вийшов у видавництві «Наш формат», зазначено, що книгу написали Малала Юсуфзай та Крістіна Лем. На Заході сполучником and об’єднують лише офіційних співавторів.

2. На обкладинці зазначені два імені, але перед другим стоїть фраза «як було розказано» («as told to»).

На титульному листі мемуарів Річарда Фейнмана «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» (1985) читаємо «розказані Ральфу Лейтону, відредаговані Едвардом Гатчінгсом» («as told to Ralph Leighton, edited by Edward Hutchings»).

«Як було розказано» означає, що автор надав матеріали для книги усно, а запис і літературне редагування зробила інша людина. Іноді одна людина збирає усний матеріал автора, а інша — перетворює його на книгу: усні історії Фейнмана зібрав його друг Ральф Лейтон, а у книжку їх перетворив Едвард Гатчінгс. Права на книгу мають Фейнман і Лейтон.

«Як було розказано Андрію Павлишину» могло б бути написано на обкладинці першої книги спогадів Лариси Крушельницької «Рубали ліс» («Родина Крушельницьких»). Як згадує Андрій Павлишин, він провів багато бесід із Ларисою Крушельницькою, які спочатку записав на диктофон, а потім літературно відредагував. Вперше спогади Крушельницької були опубліковані у 1990 році у журналі «Дзвін», а у вигляді книжки вийшли у 2001 році.

3. На обкладинці зазначені два імені, але права на книгу має одна людина.

Якщо ви сумніваєтеся, чи йдеться про співавторство чи про співпрацю автора та гострайтера, зверніть увагу на вихідні дані книги — хто має авторські права? Гострайтер їх має вкрай рідко.

Книгу Сема Волтона «Зроблено в Америці», де розповідається історія створення Walmart, допомагав писати Джон Г'юї (1992). Окремим розділом Г'юї розмістив співавторську нотатку, через що читач може вирішити, що у книги двоє авторів, але авторські права має лише Сем Волтон.

4. На обкладинці зазначені два імені, права на книгу мають двоє людей, але книга написана від імені однієї людини.

Книга «Шлях IBM: інсайти найуспішнішої маркетингової організації у світі» (1986) написана генеральним директором IBM Френсісом «Баком» Роджерсом разом із письменником Робертом Шуком. Права на книгу мають і Роджерс, і Шук; обидва у книжкових інтернет-магазинах вказуються як співавтори. Проте історія компанії IBM написана від першої особи, і цією особою є Бак Роджерс.

«Я не думаю, що у світі є якась компанія чи бізнесмен, що не може нічому навчитися у IBM», — говорить нам Бак Роджерс, і це «я» підказує, що Шук лише допомагав Роджерсу розповісти історію.

5. У розділі «Подяки» серед людей, які допомагали писати книгу, автор згадує гострайтера.

Автор може дякувати редактору, асистенту, журналісту, консультанту, досліднику, коучу, ментору — і будь-хто з цих людей насправді може бути гострайтером.

Як зрозуміти, хто саме гострайтер? Той, кому дякують за роботу над книгою без уточнення вкладу, за переписування чи переробку тексту, підготовку матеріалів, роботу над першими чернетками або допрацювання чернеток. Можете погуглити прізвище людини, якій дякують, і додати до пошуку слово «гострайтер». Якщо пошук нічого не дав, спробуйте додати до прізвища слово «письменник» або «редактор». 

У книзі «Сім звичок надзвичайно ефективних людей» (1989), автор Стівен Кові згадує у подяках Кена Шелтона, редактора журналу «Executive Excellence», який допоміг автору в роботі над першим варіантом рукопису. (Українською мовою книга вийшла у КСД»).

У другому виданні книги «Гемба кайдзен» (2012), Імаї Масаакі дякує «Джейкобу Столлеру зі StollerStrategies за його редакторські, журналістські та творчі навички, які були необхідними для успішного завершення цього проєкту». Гуглимо «Jacob Stoller ghostwriter», читаємо: «Джейкоб Столлер — автор, спікер, консультант і гострайтер, що спеціалізується на стратегічному управлінні та комунікаціях».

6. Крім автора на обкладинці згаданий редактор.

Іноді редактор — це просто редактор, але в такому випадку його не вказують на обкладинці. Щоб редактора згадали на обкладинці чи титульному листі, його вклад у книгу має бути більш значним, ніж власне редакторська робота.

Книгу «Мої роки в General Motors», що вперше вийшла у 1963 році, Альфред Слоун написав з допомогою Джона Макдональда, Кетрін Стівенс та Альфреда Чендлера. На першій обкладинці та титульному листі книги зазначено, що вона відредагована Джоном Макдональдом разом із Кетрін Стівенс (edited by John MacDonald with Katherine Stevens).

Чендлер досліджував архіви компанії і згаданий автором у передмові. Стівенс друкувала та редагувала усні розповіді Слоуна, а Макдональд, крім літературної обробки авторських текстів, працював також над смисловим наповненням книги.

Альфред Слоун не приховував, що писав книгу разом із найнятим письменником, який вказаний на обкладинці як редактор. Подробиці стали відомі лише після того, як у 2003 році вийшли «Мемуари привида», в яких Джон Макдональд розповів, як писалася і видавалася книга Слоуна. До речі, в роботі над своїми мемуарами Джон Макдональд також мав помічника.

7. Автор або гострайтер самі розповіли про свою співпрацю над книгою.

35-й президент США Джон Кеннеді також відомий як автор книги «Профілі мужності», яка у 1957 отримала Пулітцерівську премію.

Багато дослідників стверджували, що більшу частину роботи над книгою Кеннеді зробив його радник і спічрайтер Тед Соренсен, який згаданий у книзі, як людина, що допомогла зібрати і підготувати матеріал. Кеннеді Соренсен це заперечували, тож десятки років широка публіка не мала достатніх підстав вважати, що книга Кеннеді — гострайтерська.

Лише у мемуарах «Радник: Життя на межі історії», виданих у 2007 році, Тед Соренсен зізнався, що зробив «перші чернетки більшості розділів» і «допоміг підібрати слова для багатьох речень», додавши, що автором книги все ж залишається Джон Кеннеді.

8. Автор порівну поділив з кимось гонорар та / або роялті.

Ймовірно, чутки про гострайтерство Теда Соренсена над книгою Джона Кеннеді «Профілі мужності» з’явились не лише тому, що Соренсен був спічрайтером Кеннеді, а й тому, що інсайдери ринку знали, що Кеннеді розділив із Соренсеном гонорар, отриманий від видавництва.

Альфред Слоун також поділив гонорар за книгу з Джоном Макдональдом, який на обкладинці вказаний як редактор — зі звичайними помічниками, редакторами чи консультантами автори гонорари не ділять.

Втім, широкій публіці фінансові подробиці невідомі, тому, якщо автор чи гострайтер самі не розкажуть про свою співпрацю над книгою, доводиться робити висновки за більш очевидними ознаками.

Зазвичай, книга має одразу кілька ознак того, що автор залучав гострайтера, тож помилитись неможливо. У книзі Дональда Трампа «Мистецтво укладати угоди» (1987), написаній від першої особи, також вказано, що вона створена за участю Тоні Шварца, усі права на книгу належать Трампу, а сам він розділив зі Шварцом гонорар та роялі, як ми знаємо з інтерв’ю.

Українською мовою книга вийшла у видавництві «КМ-БУКС», Трамп і Шварц зазначені на обкладинці через кому як співавтори, що теж може плутатати читача, бо книга написана від імені однієї людини.

9. Автор працює у сфері, де найм гострайтера давно став нормою.

Якщо йдеться про книгу, автором якої є західний політик, CEO великої компанії, зірка спорту, шоубізнесу чи соцмереж, то майже зі 100% ймовірністю до роботи над текстом залучали гострайтера, бо люди з цих сфер зазвичай не мають часу, навичок або бажання писати самостійно.

В українському перекладі згадку про гострайтера можуть вилучити, тому краще звертатися до оригіналу. До прикладу, в українських перекладах книги Форда, що виходили у видавництвах «Наш формат» та «Фоліо», немає згадки про Кроутера.

Серед західних лідерів тепер не прийнято приховувати найм гострайтерів. Приміром, Гілларі Родем Клінтон у книзі «Важкі рішення» (2014) пише: «Найпростіший вибір, який я зробила, — це попросити Дена Шверіна, Ітана Гелбера і Теда Відмера приєднатися до моєї книжкової команди».

В Україні залучення гострайтера рідше публічно визнають, і здебільшого це роблять люди, які впевнені в собі та легко переймають кращі західні практики. Приміром, на обкладинці книги Бориса Ложкіна «Четверта республіка» (2016) зазначено, що вона написана за участю Володимира Федоріна.

Змінено: 18 жовтня 2024 р. 13:50